Share Next Entry
Маленька історія про пінгвіна
katrin_dzigua
 Тоді, коли інші пінгвіни ловили рибу і висиджували яйця, Малий сидів над океаном, і збоку здавалось, що він просто байдикує.
Додому приходив замріяний і часто сумний. А найчастіше ніхто навіть не знав, де він пропадає.
"Інтраверт" - знаходила пояснення старша сестра.
"Нездара" - часто чув Малий від мами.
Татові було всеодно. І це, напевно, Малому подобалось найбільше.
В один момент він мріяв зустріти когось схожого, щоб заспокоїтись, знати, що він не один такий.
З іншої сторони - величезний кайф був у байдужості інших. Коли ніхто не заважав стандартною реакцією і дурними остогидлими запитаннями.
А він хотів літати. В його пінгвінячій голові ніяк не могла втихомиритись думка: навіщо пінгвінам кила, якщо літати вони не можуть?
Коли він вперше почув "народжений повзати літати не може" - це взагалі йому врізалось в серце так сильно, що кричати хотілось. А він не міг.
Часто Малому здавалось, що над ним просто познущались. Він відчував себе чайкою, закутою в тіло незграбного пінгвіна. І це дратувало.
Тоді, коли інших влаштовувало поплавати, він напружено спостерігав за всім, що рухається в небі. І хотів зрозуміти - як?..
Безмежно, страшенно хотілось вирватись із свого набридлого маленького тільця і з закритими очима сміятись і плакати від своїх маневрів у повітрі!
Він знав, що далі, за океаном, має бути щось, десь, хтось, колись і якось, і він обов'язково зрозуміє, як це - літати! Головне - йти! І не надіятись, що одразу зможеш дізнатись все.
А після довгих і постійних пропадань він спустив на воду свій човник - шматочок криги, і більше ніколи не повернувся до дому, де почував себе чужим...

?

Log in